Коли вранці людина прокидається без почуття бадьорості та бажання йти на роботу, схоже на те, що вона потрапила в тенета так званого синдрому хронічної втоми (СХВ). Якщо це не хвороба, а тільки комплекс неприємних відчуттів — синдром, то як з ним боротися? До якого лікаря-фахівця звертатися? Шукаючи відповіді на ці запитання в бесідах з невропатологами, ендокринологами, імунологами, терапевтами, іншими фахівцями, ми дійшли висновку, що причин виникнення цієї недуги кілька.

Складність діагностики полягає насамперед в тому, що важко розрізнити, які саме захворювання спричиняють синдром, а які є похідними, тобто виникають як його наслідки. Але ця недуга все-таки точно визначається за кількома основними ознаками. Серед них — швидка втомлюваність, зниження працездатності аж до цілковитої її втрати, періодичні й часті напади головного болю з незрозумілих причин (наприклад, за нормального кров’яного тиску). Все це до того ж супроводжується підвищеною дратівливістю, розладами сну, непродуктивністю розумової діяльності, погіршенням пам’яті, нездатністю сконцентрувати увагу, загальним депресивним станом, болем у м’язах (міалгія), мігруючим начебто ревматоїдним свербежем у суглобах (артралгія).

Зазвичай СХВ розвивається протягом кількох місяців з наростанням означеної симптоматики і, як правило, після інфекційного захворювання. Або, навпаки, починається з різкого підвищення температури, як при ГРЗ, грипі чи ангіні. Щодо останнього, то справді збільшуються й запалюються піднебінні мигдалини, шийні лімфатичні вузли, виникає дертя в горлі, кашель, нежить (вазомоторний риніт).

Ознаки СХВ відомі здавна, навіть спонукали до написання літературних творів (згадаємо хоча б феномен Обломова). Але об’єктом цілеспрямованого наукового дослідження й офіційного визнання як самостійного різновиду нейрофізіопатології СХВ став лише 1984 року завдяки лікарям Пітеру Чені та Девізу Петерсену, які вперше зафіксували спалах недуги в містечку Інклайн Вілледж (штат Невада, США). Лабораторні аналізи засвідчили наявність у крові хворих американців вірусно-герпетичних інфекцій, що, як відомо, вражають передусім імунну та центральну нервову системи (ЦНС). Тож недуга набула іншої, точнішої назви — «синдром хронічної втоми та імунної дисфункції”, а в Каліфорнії було засновано державний Інститут синдрому хронічної втоми на чолі з професором Джозефом Гольдштейном. Саме він здійснив вагомий внесок у діагностику та методику лікування СХВ. Зокрема, довів, що синдром зумовлюється особливим, та все ще не виявленим вірусом.

Виснаженням нервової системи і насамперед наслідками вегето-судинної дистонії (ВСД) пояснює розвиток СХВ відомий вітчизняний винахідник, лікар вищої категорії Петро Бартош, в чиїй клініці лікують… безмедикаментозно. Як зазначено в описі до його патенту на відкриття, в м’язах з незрозумілих поки що причин формуються невеликого розміру больові затвердіння. Вони мають різні назви, отже, й застосовують відповідні засоби для лікування таких начебто діагностованих захворювань, як міозит, міальгія, тендоміоз, вузли Ланге, тригерні пункти тощо. Доктор Бартош наполягає й доводить клінічними дослідженнями та переконливою кількістю вилікуваних хворих, що всі ці больові явища — лише симптоми розладів вегетативної нервової системи, про що сигналізують оці затвердіння в певних ділянках м’язів. Причому часто вони не виявляють себе саме больовими відчуттями, отже, можуть бути знайдені лише при огляді лікарем — пальпаторно.

Водночас ці «вузлики», вмотивовано названі доктором Бартошем «утвореннями патологічної вегетативної імпульсації” (УПВІ), поводять себе в організмі наче віруси-шпигуни в комп’ютері: подають неадекватні, а головне — несанкціоновані команди, спричиняючи збій у роботі програм, тобто заважають нормальному функціонуванню систем організму в цілому й окремих його ділянок зокрема. «Лікування СХВ, як і решти симптомів, зазвичай помилково діагностованих як захворювання, має зводитися до ліквідації осередків патологічної імпульсації, — зазначає Петро Гнатович. — А для цього треба визначити їх локалізацію й провести цілеспрямоване поетапне руйнування».

— Як конкретно відбувається ліквідація цих шкідливих «чужинців»?

— Здавалося б, досить просто: здійснюється серія процедур механічного впливу на кожне з УПВІ шляхом ішемічної компресії (натискування, розминання пальцями або сферичної форми напівкоштовним камінням). В окремих випадках у затверділу ділянку вводиться протизапальний або вітамінний препарат. Складність же полягає в тому, щоб вчасно звернути увагу на симптоми, зокрема й СХВ, та пов’язати зі справжніми їх причинами. А для цього лікарям бракує знань передусім через те, що в процесі їх підготовки і підвищення кваліфікації в медичних навчальних закладах не викладають, приміром, рефлексотерапію, розділом якої є методика лікування УПВІ.

— Зазвичай цікавить профілактика їх виникнення. У чому вона полягає?

— Запобігти УПВІ практично неможливо. Бо до кінця не з’ясовано механізм запуску. Найімовірніше, він генетично обумовлений. Адже в одних людей, навіть у дітей, ці утворення виникають, а в інших — ні. Головне, ми тепер знаємо засоби боротьби з такими недугами, як вегетодистонія, СХВ, і навіть з тими, що проявляють себе за органічно-патологічним типом: сколіози, грижі хребцевих дисків, тромбофлебіти, навіть ДЦП. Нерідко це — недуги-хамелеони. Тож і позбутися їх у звичайний спосіб не щастить.

— А завдяки вашому, Петре Гнатовичу, ноу-хау це цілком можливо?

— Виходить, так. З тим лишень зауваженням, що волію, аби моє відкриття стало широко відомим усім колегам-лікарям, і вони мали змогу його використовувати якнайефективніше.

Автор: Юрій Токарєв,
газета «Вечерний Киев», 24 декабря 2004.